(no subject)
Dec. 6th, 2013 10:56 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
gloria_maВечір почався як завжди. Я прийшла на Майдан, зустріла свою звичну компанію, ми стояли і дивились як іде служба зі сцени. Було урочисто, м'яко - так, як має бути, коли Бог - це любов (с) і трохи сумно.
Служба закінчилась, священник і двоє дівчат в віночках заспівали. Нє, не хорал, мелодія була не церковна, а така - попросова, а пісня - як продовження молитви. Вперше бачила подібного соліста, але сподобалось.
Людей було менше ніж вчора і це заставляло тривожитись. Взагалі, все заставляє тривожитись, якщо чесно.
Жовто-блакитні прапори під сценою: Черкаси, Донецьк, Луганськ, Житомир, Львів, Харків надував сирий, холодний вітер.
Потім виступив гурт Зе Вйо. Стало веселіше та і зігрілись трохи, бо ноги вже промерзли. А потім, о сьомій, ведучий у мікрофон спитав: чи є тут кияни? Там-сям крикнули: є!
-Поступило повідомлення - терміново потрібне підкріплення під Шевченківський суд. Там зараз судять нашого активіста - Андрія Дзиндзю.
Кияни, будь-ласка, покажіть дорогу на Смирнова-Ласточкіна. Колонна формується он там: і махнув рукою так, що ми взагалі не зрозуміли де. Але зірвались і пішли шукати. Пішли "в трубу", а коли вилізли з переходу - погубились. Поки познаходили одне одного пройшло хвилин 5 - колонну вже не треба було шукати - вона сформувалась величезна. Ми влились в неї і пішли, як і всі вигукуючи: Слава Україні - Героям слава!
Україна! - Понад усе! Бандугеть! і т.д.
Йшли по Великій Житомирській, заблокувавши всю частину дороги, проїзджаючі назустріч машини їхали повільно-повільно, багато хто дудів клаксонами, підтримуючи.
На третьому поверсі якогось будинку, в освітленому вікні стояла маленька дівчинка, і уважно, навіть натхненно, з серйозним обличчям махала нам всім ручкою. Чомусь у мене підкотився клубок до горла. Це було вже другий раз за вечір - на молитві, і вперше взагалі за ці дні.
Ми дійшли до Шевченківського суду. Я народилась і все життя живу в Києві. Я ніколи не знала де той суд. Я навіть вулицю Смірнова-Ласточкіна пам'ятаю так собі. Як би у мене спитали дорогу - я б її не підказала.
Коли колона зупинилась, зрозуміла, що ми на місці, але так як ми були в середині, не зразу навіть зорієнтувалась в якому саме особнячку той суд.
Нас було багато. Дуже багато. Ми кричали різні відомі кричалки, пару оригінальних: Андрію - ми з тобою! Ми - тут!
Сподіваюсь, він нас чув і можливо це його підтримало хоч якось.
У когось був мегафон і він весь час підкреслював, що ми мирні.
Розважали себе піснею, потім якась жінка прочитала вірш на злобу дня.
Народ все підходив і підходив, так, що тих, що прийшли раніше попросили посунутись вперед і відступити, бо не було де стати новеньким.
Поки ми кричали і психологічно давили на суддю: он нас скільки! Згадай про те, що ти давав присягу захищати право і справедливість - він впаяв Андрію вже стандатні 2 місяці в СІЗО.
Нам всім просто вчергове плюнули в обличчя. Ви - ніхто. Ми - свавільна, безпринципна, безчесна наволоч - і будемо робити, що наказало начальство. А ви кричіть, хоч полопайтесь. Ви ж тільки кричите - чого боятись.
Потім вийшов депутат Андрій Іллєнко, що був присутній в залі суду і охрипшим за ці дні голосом розповів подробиці і назвав ім'я чергових поплічників нашої зрячої Феміди: Володимир В'ячеславович Бугіль - суддя, Парамонова Олександра Юрієвна - прокурор.
До речі, це суддя, який вів справу автентичного Тітушка, і він же засудив активістів Податкового Майдану, зате амністував помічницю судді Наталлю Соловей, як просто на пішоходному тротуарі наїхала своїм "мерседесом" на жінку, матір трьох неповнолітніх дітей. Вбила її. І їй за це нічого не було.
Потім поступила команда заблокувати виходи і обіцянка нікого не випустити з суду. (вони були заблоковані до того, просто потрібно було уплотнити).
Народ роззосередився на всі виходи - три їх чи чотири, я не знаю. Ми залишились стояти там, де були.
Стояли-стояли, потім повернулись на Майдан. І, певно, багато хто повернувся потихеньку.
На Майдані, навпроти Будинку профспілок, на підвищенні стояла польова кухня, біля неї жіночка, яка наливала черпаком в одноразові стаканчики чай, викрикуючи: гарячий карпатський чай на травах! і шоколадки від Софійки. Трохи нижче стояла дівчинка років п'яти, прекрасна як сонечко, і сором'язливо протягувала кожному шоколадний батончик від "рошен".
Я взяла, а потім повернула її старшій сестричці, що стояла поруч.
Підійшов якийсь хлопчина і запропонував нам бутерброди. Згадавши що я все-таки сьогодні від рання не їла, бутерброд взяла. Людей стало набагато більше ніж було коли я прийшла і це не дивлячись на те, що з Майдану пішла така величезна кількість людей на виручку Дзиндзи.
На сцені співав Тарас Петриненко свою знамениту "Україну", я сьорбала чай, а бутерброд зупинив черговий клубок в горлі...
На Львівській площі ремонтували дорогу. Клали плиточку і не доклали. Залишили декілька стовпчиків. Їх ніхто не розваляв. Десять тисяч чоловік пройшло по цьому шляху і ніхто не розваляв.
Ми не просто мирні люди, ми - ангели.
А Україна могла бути раєм...
Служба закінчилась, священник і двоє дівчат в віночках заспівали. Нє, не хорал, мелодія була не церковна, а така - попросова, а пісня - як продовження молитви. Вперше бачила подібного соліста, але сподобалось.
Людей було менше ніж вчора і це заставляло тривожитись. Взагалі, все заставляє тривожитись, якщо чесно.
Жовто-блакитні прапори під сценою: Черкаси, Донецьк, Луганськ, Житомир, Львів, Харків надував сирий, холодний вітер.
Потім виступив гурт Зе Вйо. Стало веселіше та і зігрілись трохи, бо ноги вже промерзли. А потім, о сьомій, ведучий у мікрофон спитав: чи є тут кияни? Там-сям крикнули: є!
-Поступило повідомлення - терміново потрібне підкріплення під Шевченківський суд. Там зараз судять нашого активіста - Андрія Дзиндзю.
Кияни, будь-ласка, покажіть дорогу на Смирнова-Ласточкіна. Колонна формується он там: і махнув рукою так, що ми взагалі не зрозуміли де. Але зірвались і пішли шукати. Пішли "в трубу", а коли вилізли з переходу - погубились. Поки познаходили одне одного пройшло хвилин 5 - колонну вже не треба було шукати - вона сформувалась величезна. Ми влились в неї і пішли, як і всі вигукуючи: Слава Україні - Героям слава!
Україна! - Понад усе! Бандугеть! і т.д.
Йшли по Великій Житомирській, заблокувавши всю частину дороги, проїзджаючі назустріч машини їхали повільно-повільно, багато хто дудів клаксонами, підтримуючи.
На третьому поверсі якогось будинку, в освітленому вікні стояла маленька дівчинка, і уважно, навіть натхненно, з серйозним обличчям махала нам всім ручкою. Чомусь у мене підкотився клубок до горла. Це було вже другий раз за вечір - на молитві, і вперше взагалі за ці дні.
Ми дійшли до Шевченківського суду. Я народилась і все життя живу в Києві. Я ніколи не знала де той суд. Я навіть вулицю Смірнова-Ласточкіна пам'ятаю так собі. Як би у мене спитали дорогу - я б її не підказала.
Коли колона зупинилась, зрозуміла, що ми на місці, але так як ми були в середині, не зразу навіть зорієнтувалась в якому саме особнячку той суд.
Нас було багато. Дуже багато. Ми кричали різні відомі кричалки, пару оригінальних: Андрію - ми з тобою! Ми - тут!
Сподіваюсь, він нас чув і можливо це його підтримало хоч якось.
У когось був мегафон і він весь час підкреслював, що ми мирні.
Розважали себе піснею, потім якась жінка прочитала вірш на злобу дня.
Народ все підходив і підходив, так, що тих, що прийшли раніше попросили посунутись вперед і відступити, бо не було де стати новеньким.
Поки ми кричали і психологічно давили на суддю: он нас скільки! Згадай про те, що ти давав присягу захищати право і справедливість - він впаяв Андрію вже стандатні 2 місяці в СІЗО.
Нам всім просто вчергове плюнули в обличчя. Ви - ніхто. Ми - свавільна, безпринципна, безчесна наволоч - і будемо робити, що наказало начальство. А ви кричіть, хоч полопайтесь. Ви ж тільки кричите - чого боятись.
Потім вийшов депутат Андрій Іллєнко, що був присутній в залі суду і охрипшим за ці дні голосом розповів подробиці і назвав ім'я чергових поплічників нашої зрячої Феміди: Володимир В'ячеславович Бугіль - суддя, Парамонова Олександра Юрієвна - прокурор.
До речі, це суддя, який вів справу автентичного Тітушка, і він же засудив активістів Податкового Майдану, зате амністував помічницю судді Наталлю Соловей, як просто на пішоходному тротуарі наїхала своїм "мерседесом" на жінку, матір трьох неповнолітніх дітей. Вбила її. І їй за це нічого не було.
Потім поступила команда заблокувати виходи і обіцянка нікого не випустити з суду. (вони були заблоковані до того, просто потрібно було уплотнити).
Народ роззосередився на всі виходи - три їх чи чотири, я не знаю. Ми залишились стояти там, де були.
Стояли-стояли, потім повернулись на Майдан. І, певно, багато хто повернувся потихеньку.
На Майдані, навпроти Будинку профспілок, на підвищенні стояла польова кухня, біля неї жіночка, яка наливала черпаком в одноразові стаканчики чай, викрикуючи: гарячий карпатський чай на травах! і шоколадки від Софійки. Трохи нижче стояла дівчинка років п'яти, прекрасна як сонечко, і сором'язливо протягувала кожному шоколадний батончик від "рошен".
Я взяла, а потім повернула її старшій сестричці, що стояла поруч.
Підійшов якийсь хлопчина і запропонував нам бутерброди. Згадавши що я все-таки сьогодні від рання не їла, бутерброд взяла. Людей стало набагато більше ніж було коли я прийшла і це не дивлячись на те, що з Майдану пішла така величезна кількість людей на виручку Дзиндзи.
На сцені співав Тарас Петриненко свою знамениту "Україну", я сьорбала чай, а бутерброд зупинив черговий клубок в горлі...
На Львівській площі ремонтували дорогу. Клали плиточку і не доклали. Залишили декілька стовпчиків. Їх ніхто не розваляв. Десять тисяч чоловік пройшло по цьому шляху і ніхто не розваляв.
Ми не просто мирні люди, ми - ангели.
А Україна могла бути раєм...
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Україна могла бути раєм...
Date: 2013-12-06 09:01 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-06 09:02 pm (UTC)Впевнена - у неділю будуть люди.дуже багато людей...
no subject
Date: 2013-12-06 09:10 pm (UTC)Лєночка, я бачила прапор з надписом Миколаїв. Чи Николаев - я забула.
Побачила і згадала Вас.
no subject
Date: 2013-12-07 03:08 pm (UTC)але(я з Вашого дозволу перейду на ти:)ти не бачила прапорів з надписами:Очаків,Орлик(Первомайськ)Нова Одеса,Арбузинка - чекайте.завтра будуть...:))
Україна могла бути раєм...
Date: 2013-12-06 09:06 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-06 09:10 pm (UTC)Народ зараз заблокував виїзди з суду.
no subject
Date: 2013-12-06 09:12 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-06 09:13 pm (UTC)Так,могла би бути раєм,але судді,тітушки,влада,беркут-це теж Україна....інша сторона однієї медалі...і як цього можно позбутися? Відповіді нема,бо ми різні(читала Ваші коментарі у atytarenko.)
***Є в культурі поняття "свободи", і різні культури це поняття розуміють по-різному. От у українців і росіян, на жаль, різне поняття "свободи". І ще почуття власної гідності. Це теж культурний феномен.
post
Date: 2013-12-06 09:13 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-06 09:19 pm (UTC)Україна обов'язково буде раєм!
Україна могла бути раєм...
Date: 2013-12-06 09:32 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-06 09:37 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-06 10:00 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-06 10:15 pm (UTC)В мене також. Все буде добре, тримаймось!
no subject
Date: 2013-12-06 10:46 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-06 10:58 pm (UTC)Вас же купили и продали (неоднократно!)
http://napoleon-6.livejournal.com/86802.html
Доця, сколько вам лет? Вы не застали 9 лет назад Великое Стояние за Мессию? :)))
no subject
Date: 2013-12-06 11:26 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-06 11:42 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-07 01:36 pm (UTC)гасло моменту - СОЛІДАРНІСТЬ
Date: 2013-12-06 11:14 pm (UTC)Нумо заспіваймо за це!
Date: 2013-12-06 11:28 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-06 11:48 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-06 11:53 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-07 08:09 am (UTC)no subject
Date: 2013-12-07 03:17 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-07 07:37 pm (UTC)