Художник з верхів'я Дніпра. 19 ст.

[gloria_ma]

Незрозуміло, що передувало переселенню міщанина містечка Рославль Смоленської області Опанаса Юхимовича Рокачевського в Київ. З'явився він тут вже в досить солідному віці - 33 роки.

Київ в ті часи не вражав столичністю і масштабом - це було місто, що знало Кращі Часи.
Правда, порівняно з Рославлем, в який Рокачевський повернувся, закінчивши Петербурзьку Академію мистецтв, Київ, без сумніву, був кращим варіантом з усіх боків: тут і клімат краще і роботи більше.

В Києві він і проживає своє зовсім немаленьке життя, як на ті часи - помер він у 1901 році, у віці 71 рік. В основному, він займався церковним живописом - тобто, виконував замовлення від церкви. Я навіть не знаю що саме - чи то якісь стінні розписи чи то були ікони - не знайшла відомостей. А ще він в Києві відкриває рисувальну школу при Києво-Печерській Лаврі. Ну, так пишуть в біографії - "відкриває". А коли ж її закрили? - ту вічну рисувальну школу, в якій століттями навчались учні? Чи то була якась друга школа? Дві школи при одній Лаврі?
Рисувальна школа, але не при Лаврі?

Хм... Єдина скупа біографія Рокачевського написана росіянами - звідки їм знати про славні художні традиції цього закладу? Ну, а наші, як часто буває - просто бездумно перенесли і от кругом, як факт подається: "відкрив школу при Києво-Печерській Лаврі". А що б вам!

Яким би не був цей туманний факт-не факт, сумніватись не приходиться, що принаймі, Рокачевський викладав в якійсь рисувальній школі.
А ще писав портрети на замовлення, які виставляв на всеросійських виставках. Портретів не так багато - знов таки незрозуміло, чи просто мало замовляли, чи мало збереглось?

Одним словом, біографія Рокачевського надзвичайно скупа. Фактично все, що ми знаємо - це декілька картин, ним написаних і де жив. А як жив, яке було його життя особливо і невідомо. Картини його містяться в багатьох солідних музеях - в С.-Петербурзькому Ермітажі, в Київському національно-художньому, Дніпропетровському, Мінському...

І при такому, здавалось би визнанні високого мистецького рівня Рокачевський залишається мало невідомим. А жаль.
Його манера академічна, але якась надзвичайно тепла, я б сказала, ласкава. Схоже, що людиною він був доброю і захопливою. Коли роздивляєшься його картини, вражаєшся якомусь особливому світлу, що пронизує все навкруги. Взагалі, світло - то чарівний засіб в малюванні. У Рокачевського світло якесь надзвичайно прозоре...

В Київському музеї висить в постійній експозиції дві його картини - портрет доньки (Аріадни) і портрет літньої селянки.
Я зараз покажу репродукції, але фіг ви зможете оцінити ту чарівність його картин. Я вже, мабуть, набридла зі своїми повторами, що картини треба дивитись наживо, бо тоді бачиш не просто красивості, а відчуваєш енергетику, поки ти дивишся на неї - ви перетворюєтесь в замкнуту систему і тобі вдається вловити не тільки настрій і роздивитися сюжет, а й побачити ті мазки, що створюють шедевр і ще щось - поза словами і пензлем.

(Не знаю, як кому, але мені здавалось, що біля кожної картини має бути якийсь хитроумний прилад, що от підходиш до неї - і раптом починає звучати тиха музика для настрою. Особливо музика пригодилась би для зайнятих і трохи глухуватих (був в мене один знайомий, який, коли ми бродили по Ермітажу і заблукали, "впізнавав" зали за ломберними столиками. Йому точно була потрібна музика, щоб зануритись в локальну атмосферу картини).

Ну, то таке. Я відволіклась. Отже:

портрет доньки

І вже не дитина і ще не дівчина. Підліток. Вона наче зупинилась на хвилинку і зараз зірветься і побіжить, але разом з тим відчуваєш якусь напруженість дитячого горя. Якась печаль притаїлась в чорних очах. Може розчарованість в першому коханні?  А в реалі вона веселіша, от:)



Жіночий портрет. 1865 р
Цей портрет проживає в Дніпропетровському музеї. Хто ця молода жінка? якась багата київська міщанка? поміщиця? хто зна... Взагалі, всі портрети мають супроводжуватись короткими біографіями художників і моделей - бо цікаво, чим все продовжилось і закінчилось:)


портрет літньої селянки

Спрацьована, але повна почуття власної гідності, сидить бабуся на фоні якихось темних колод. Але він так намалював, що то наче не колоди, а розвалини римського палацу і не селянка, а римська матрона.


в своєму саду. Рославський музей.

А це, схоже, ще одна дочка художника. І на її обличчі немає темної хмарки сумовитості, тільки спокій, задоволення і самовдоволення юності.

Comments

[lena-ua-mk.livejournal.com]

Дякую за цікаву і корисну інформацію.
Такий приглушений,камерний живопис.Чудово!

[gloria-ma.livejournal.com]

будь ласка, Лєно.

[docent030.livejournal.com]

Дякую.

[gloria-ma.livejournal.com]

прошу дуже:)

[chita-i.livejournal.com]

Цікавлючий допис і "живі" талановиті картини. Дякую!

Але скажіть: оця оцінка Київа та жалування на українську "провінційність" (Київ то вам не Петербург, але у порівнянні з Рославлем Смоленської області покатить) - то теж з російсько-написаної біографії "у нагрузку"? Тим більше видно по картинам, з якою повагою художник ставився до українського духу.

Щодо "створив школу" то ви дійсно вчасно зауважили. Нас же "вчили" всєму свєтлому і руssкому! Всім відомо, які ми були "дикі" до російської імперії! А як же!

[gloria-ma.livejournal.com]

як би ж то. на жаль, Київ протягом др.пол.18 - к.19 ст. був зведений до рівня невеликого, досить заштатного міста, як і вся Україна до ролі провінції.
РІ - дуже централізована держава, що розвивала тільки столичні міста - в першу чергу, Петербург.
Прохання відкрити в Києві університет стабільно ігнорувались царською владою років з 60, а роль Києво-Могилянської Академії поступово була зведена до рівня чисто духовного закладу.
Горизонтальні зв"язки з закордоном теж були порушені, царською адміністрацією всі "потоки" було скеровано виключно через російське "вікно в Європу" - С.-Петербург.
Хто хотів слави і кар"єри - мусили їхати в Петербург. Хто хотів навчатись закордоном - мусили отримувати дозвіл з Петербургу.
Так що до промислового буму - в першу чергу, до буму цукровиробництва, розвитку залізних доріг і портів, в Києві не було ані великих грошей, ані великих меценатів, які могли б просувати мистецтво: музеїв, колекцій, арт-подій тощо.

[chita-i.livejournal.com]

Так, московити є антицивілізаціними колонізаторами на відміну від британців, наприклад. Іспанці, бельгійці, у меншій мірі французи, теж були досить не "розвиваючими" колонізаторами, але москалі побили рекорд. Так, їхнє дикунське "вікно" в Європу стало для україни вузенькими дверцятами виходу з льоху. Я думаю, ми й досі переживаємо наслідки. Також розриву горизонтальних зв'язків та штучного відриву від Європи.

Дякую за таку розумну цікаву відповідь!

PS От не можу заспокоїтись і ще по-офф-топлю! Ця культура "столиць" й досі живе в наших "лідерах". Донецькі замість як розвивати свій Донецьк як вже захопили владу в країні, покидали свої квартири і попхалися у Київ, бо тут стягнуті усі грошові та культурні потоки. Це справа ментальності і культури, вважаю, набагато більше ніж ресурсів. Україна велика країна з багатьма розвинутими великими містами, але все найліпше мусить бути у "столиці нашої родіни", шляк би їх трафив. Будь-яке культурне починання з іншого міста буде помічене як "провінційне" і максимум перетягнуте у Київ. Остолопи. Я перепрошую. Просто як так можна розвиватись тоді?! Решта Європи розвиває свої малі міста. Я була в Британії. Там Лестер не сильно відрізняється від Лондона. Чи якийсь Ерланген в Німеччині теж мало чим мусить заздрити в інфраструктурі Нюренбегру, наприклад.

[gloria-ma.livejournal.com]

та, загалом - воно, попри зусилля цієї говно-еліти, само районується:
Донецьк - спортивний (кажуть, що на Донецьк якраз таки грошей не жаліють, на відміну від усіх інших міст - там же "ядерний" електорат).
Львів - туристично-культурний
Київ - столично-культурний.
Але всього мало і обличчя міст ще в процесі формування.

[chita-i.livejournal.com]

воно, попри зусилля цієї говно-еліти, само районується
та вони ж не залишилися дома, масово потікали! Одна справа давати гроші місцевим князькам на базову підтримку та лівою ногою розвивати інфраструктуру (хоча теж допомагає, чого там), а інша - розвивати культуру (дуже корисна у хазяйстві справа, крєпкім хазяйствєннікам пока це недосяжно збагнути) поперлися у "мать гарадов" копни їх качка (я правільно ругаюся?) гггг

[gloria-ma.livejournal.com]

"срать його морді" ще можна:))

між іншим, як би там не було, в убогій РІ 19 ст. журналів, що писали про мистецтво було, мабуть, більше ніж зараз в Україні в 21 ст.

срать його морді

[chita-i.livejournal.com]

Так штучна деградація українського культурного поля у совєцько-РІській шароварницько-нєдерзкой війні то вам почище торговельних війн! Велика держава має інерцію банкротування кланами, але винищувати можна багато. От і нема журналів. Я знаю що нема. Багато чого нема.

[plauntago.livejournal.com]

Однак централізованість РІ не заважала рости і процвітати тому ж Харкову, так що, нмд, справа не лише в ній.

[gloria-ma.livejournal.com]

в культурному плані?

[plauntago.livejournal.com]

Нмд, якщо з культурного винести релігійне - теж.

[tin-tina.livejournal.com]

Дякую!
Мені особливо Аріадна сподобалася. А досі я думала, що єдиною Аріадною того часу була донька М.Драгоманова.

[gloria-ma.livejournal.com]

прошу.
а я тільки із-за цього портрету і написала про Рокачевського:).

Нешароварна гідна Україна очима іноземців

[livejournal.livejournal.com]

Пользователь chita_i сослался на вашу запись в записи «Нешароварна гідна Україна очима іноземців (http://chita-i.livejournal.com/159628.html)» в контексте: [...] Взято у gloria-ma "Художник з верхів'я Дніпра. 19 ст." [...]

Культурні новини України: тільки негатив

[livejournal.livejournal.com]

Пользователь chita_i сослался на вашу запись в записи «Культурні новини України: тільки негатив (http://chita-i.livejournal.com/165750.html)» в контексте: [...] неможливо не любити та не розуміти рідної по народженню культури. Хочу навести коментар gloria-ma [...]