Про вчорашню акцію на захист мови. Київ
Oct. 19th, 2010 02:33 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
gloria_maЯ йшла від Інститутської і знічев"я рахувала міліціонерів по дорозі... Їх було багато на всіх прилеглих вулицях, і я в кінці-кінців збилася з ліку... Банкова була перекрита, на вуличці, яку майже всю займає готель "Київ" - міліціонер попросив перейти на інший бік (пройти під готелем). Здивувалася, але натхнення сперечатися: "а з якої це радості?!" не мала і покірно перейшла, оминувши депутатшу з НУНС Лілію Григорович, яка схоже, взагалі, нікого і нічого не бачила навкруги - настільки була захоплена розмовою по мобільному... Депутат пішла в ту сторону, звідки я прийшла, а я пішла шукати наших...
Міліціонери були схожі на великий синій паркан, що протягнувся метрів на 30, за "парканом" на тротуарі стояв великий натовп і кричав "ганьба!" "Паркан" зробив в собі "хвірточку" і я всунулась до протестувальників. Було тісно. Так, де я стояла - в кінці, що говорилося на імпровізованій трибуні - сходах, чутно не було і хто говорив - майже не видно. (Організаторам треба щось придумати зі звуком).
Недалечко стояв хлопчина з мегафоном і час від часу викрикував кричалки, що дружно підхоплювалися нашим кутком. Скандування еффектно посилювалося імпровізованими маракасами - пустими ПЕТ-пляшками, наповненими монетками, биттям в там-тами (напевно, студенти позичили у своїх африканських друзів по общазі).
Біля мене стояв хлопчик і молотив палкою в дно новенького цинкового відра.
Поряд стояли бабуськи і натхненно, з сердцем, бідкалися, що от нам всім приходиться захищати українську мову в незалежній Україні. Одна з бабусь бідкалась такою чистою російською мовою, що їй би позаздрили і диктори з ЦТ РФ.
Натовп, між тим, збільшувався, стало ще тісніше - і синій "паркан", на колективне прохання, відступив, звільнивши для нас одну сторону дороги. Фух!
На хвильку з"явилася можливість пройти вперед, чим я і скористалася - стало чутно, що там кажуть промовці, якщо, звісно, голос у чергового оратора був дзвінкий і сильний.
Зі сторони Верховної Ради вулицю перебігав депутат від ПР Мірошніченко. Його помітили і покричали йому "ганьба!". Якщо в нього і був намір поспілкуватися з народом, але після "ганьби" він передумав і кудись щез.
Його широка постать зачепила мої естетичні почуття - ну, не повинен чоловік мати настільки широку бабську с.аку.
Модератор мітингу намагався підкреслити, що треба не тільки говорити про мову, але й мовою - показувати її красу і досконалість. Що мова - не тільки засіб комунікації, а й певна естетично-світоглядна система.
На сходи пропустили хор "Гомін", який заспівав дві пісні, які були підхоплені протестувальниками:
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну
Гей-гей! розвеселимо!
Обіцянка розвеселити Україну звучала якось сумно і не дуже дружно. А коли "Гомін" заспівав "Не пора, не пора!" - то більшість і зовсім знітилася.
Так, на наступний раз всім вивчити слова!
За мною чийсь чистий баритон чітко проспівував слова, які більшість (і я) не знала. Обернулася - опа! Василь Васильович Овсієнко.
Я не втрималась і запитала: а чому Ви тут, а не там?, - кивнувши на трибуну. Пан Василь трішки знітився, посміхнувся лукаво: "Та я більше з комп"ютером - от там я себе відчуваю полум"яним трибуном.:). А тут, - кивнув, - є кому виступати".
Я пішла на початку першої - вже потрібно було на роботу, а мітинг ще продовжувався. Наостанок пан Василь дав мені свою візитівку, запросив заходити на сайт Харкіської правозахисної групи, де він сам особисто зібрав більше 200 біографій українських дисидентів.
Сказав з сумом: Ви знаєте, історія - це не те, що було, а те, що записано". Важко не погодитися...
І ви заходьте http://www.khpg.org, http://archive.khpg.org.
"Музей дисидентського руху" - треба ж знати новітню історію своєї країни, бо надії на те, що її, справжню, будуть популяризувати в часи Януковича-Табачника-Хорошковського нема.
Закінчити хочеться свій "звіт" про акцію думкою Олеся Донія: найкращий спосіб захисту мови - це говорити українською!
Не треба соромитися недосконалості своєї української - нехай буде на початку суржик, при тренуванні мова шліфується:)
Міліціонери були схожі на великий синій паркан, що протягнувся метрів на 30, за "парканом" на тротуарі стояв великий натовп і кричав "ганьба!" "Паркан" зробив в собі "хвірточку" і я всунулась до протестувальників. Було тісно. Так, де я стояла - в кінці, що говорилося на імпровізованій трибуні - сходах, чутно не було і хто говорив - майже не видно. (Організаторам треба щось придумати зі звуком).
Недалечко стояв хлопчина з мегафоном і час від часу викрикував кричалки, що дружно підхоплювалися нашим кутком. Скандування еффектно посилювалося імпровізованими маракасами - пустими ПЕТ-пляшками, наповненими монетками, биттям в там-тами (напевно, студенти позичили у своїх африканських друзів по общазі).
Біля мене стояв хлопчик і молотив палкою в дно новенького цинкового відра.
Поряд стояли бабуськи і натхненно, з сердцем, бідкалися, що от нам всім приходиться захищати українську мову в незалежній Україні. Одна з бабусь бідкалась такою чистою російською мовою, що їй би позаздрили і диктори з ЦТ РФ.
Натовп, між тим, збільшувався, стало ще тісніше - і синій "паркан", на колективне прохання, відступив, звільнивши для нас одну сторону дороги. Фух!
На хвильку з"явилася можливість пройти вперед, чим я і скористалася - стало чутно, що там кажуть промовці, якщо, звісно, голос у чергового оратора був дзвінкий і сильний.
Зі сторони Верховної Ради вулицю перебігав депутат від ПР Мірошніченко. Його помітили і покричали йому "ганьба!". Якщо в нього і був намір поспілкуватися з народом, але після "ганьби" він передумав і кудись щез.
Його широка постать зачепила мої естетичні почуття - ну, не повинен чоловік мати настільки широку бабську с.аку.
Модератор мітингу намагався підкреслити, що треба не тільки говорити про мову, але й мовою - показувати її красу і досконалість. Що мова - не тільки засіб комунікації, а й певна естетично-світоглядна система.
На сходи пропустили хор "Гомін", який заспівав дві пісні, які були підхоплені протестувальниками:
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну
Гей-гей! розвеселимо!
Обіцянка розвеселити Україну звучала якось сумно і не дуже дружно. А коли "Гомін" заспівав "Не пора, не пора!" - то більшість і зовсім знітилася.
Так, на наступний раз всім вивчити слова!
За мною чийсь чистий баритон чітко проспівував слова, які більшість (і я) не знала. Обернулася - опа! Василь Васильович Овсієнко.
Я не втрималась і запитала: а чому Ви тут, а не там?, - кивнувши на трибуну. Пан Василь трішки знітився, посміхнувся лукаво: "Та я більше з комп"ютером - от там я себе відчуваю полум"яним трибуном.:). А тут, - кивнув, - є кому виступати".
Я пішла на початку першої - вже потрібно було на роботу, а мітинг ще продовжувався. Наостанок пан Василь дав мені свою візитівку, запросив заходити на сайт Харкіської правозахисної групи, де він сам особисто зібрав більше 200 біографій українських дисидентів.
Сказав з сумом: Ви знаєте, історія - це не те, що було, а те, що записано". Важко не погодитися...
І ви заходьте http://www.khpg.org, http://archive.khpg.org.
"Музей дисидентського руху" - треба ж знати новітню історію своєї країни, бо надії на те, що її, справжню, будуть популяризувати в часи Януковича-Табачника-Хорошковського нема.
Закінчити хочеться свій "звіт" про акцію думкою Олеся Донія: найкращий спосіб захисту мови - це говорити українською!
Не треба соромитися недосконалості своєї української - нехай буде на початку суржик, при тренуванні мова шліфується:)
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2010-10-19 11:40 am (UTC)Вот это - самое важное.
Самое.
Значит - дети и внуки будут уже свободно и радостно говорить на украинском.
Не треба соромитися недосконалості своєї української
Date: 2010-10-19 11:49 am (UTC)no subject
Date: 2010-10-20 07:53 pm (UTC)no subject
Date: 2010-10-23 04:49 pm (UTC)no subject
Date: 2010-10-23 09:55 pm (UTC)no subject
Date: 2010-10-23 11:59 pm (UTC)